Юлія Шуткевич
Юлія Шуткевич – українська мультимедійна художниця, що працює у сфері генеративної графіки, AR/VR та аудіовізуального мистецтва, зокрема з інтерактивними інсталяціями та перформансом.
Попри війну, яка застала Юлію в Києві, художниця вирішила продовжувати працювати в галузі мистецтва. Втім, сьогоднішні події в Україні та переживання, пов’язані із ними, вплинули на відчуття себе як мисткині та мистецьку практику Юлії: “З початком війни я відчула більшу потребу у поглинанні, ніж створенні чогось нового. Я все ще відчуваю, що мені потрібен час і простір, щоб належним чином обміркувати все, що сталося зі мною, моєю нацією та світом загалом.
Війна в Україні дала мені важливий урок: кожен твір мистецтва – це певна заява, часто політична. Мистецтво — це лакмусовий папірець для будь-якого дисбалансу у світі. Сьогодні це універсальна мова, за допомогою якої можна транслювати повідомлення кому завгодно, незважаючи на етичні, культурні чи інші відмінності. Мистецтво об’єднує, але й стимулює до прийняття рішень щодо своїх ключових переконань”.
За два місяці війни Юлія встигла створити декілька мистецьких проєктів: “Безсумнівно, я продовжую працювати як цифрова художниця. Але тематика моїх робіт сильно змінилася. За цей час я створила AR фільтр, роботу в жанрі time-based art, колекцію цифрових творів, які стали частиною NFT колекції Make Art Not War, спрямованої на збір коштів на гуманітарну допомогу Україні. Мене також було обрано як представницю від України на Little Islands Festival, щорічному фестивалі аудіовізуального мистецтва нових медіа в Греції. Спільно з електронним гуртом Heartbeat, що базується в Ужгороді, ми випустили сингл та кліп, щоб підтримати серцебиття кожного українця та зібрати кошти на благодійність. Я випустила колекцію цифрових генеративних серій творів під назвою meta_elements, перебуваючи в бомбосховищі в Києві.
Та з іншого боку, під час війни я відклала всі свої особисті мистецькі проєкти, заплановані на цю весну. Я хочу їх реалізувати, але розумію, що зараз є важливіші речі. У цей період я час від часу проходжу крізь злети і падіння. Як і ми всі, мабуть. Бувають дні, коли нічого не хочеться, навіть спати, та дні, коли відчуваєш, що можеш змінити світ. А між ними – час. Час працювати з відданістю та глибоким розумінням мети. Цінна кожна мить, особливо зараз, коли не знаєш, що буде далі”.
Говорячи про трансформації, які відбудуться або ж уже відбуваються в українському мистецтві, Юлія озвучила декілька обнадійливих думок: “Створення мистецтва під час руйнівних соціальних змін завжди означає певний ступінь трансформації. Особисто мене війна зросла як художницю та допомогла по-справжньому зрозуміти, що найважливіше. Ймовірно, кожен український художник переживає подібну трансформацію, зростає, змінюється і дозріває. Стає все більш помітним у світі. Раптом ми, українські художники, отримали голос, і тепер можемо говорити. Співати наші пісні правди і гідності, втрати і смутку, добра і хоробрості. Можливо, наші серця розриваються, але наші душі сильніші, ніж будь-коли. Нас розкинуло по всьому світу, ми бездомні, але повні надії.
А як же Росія? Що ж, я вірю, що всесвіт працює за елементарними правилами справедливості та балансу. І цей неприйнятний дисбаланс буде подолано. Це лише питання часу. А ми, українці, оволоділи мистецтвом очікування. Чекаємо і робимо все можливе, щоб зберегти те, що для нас важить найбільше”.
Інтерв’ю взяла Євгенія Цаценко