Володимир Семків
Володимир Семків – український скульптор. Народився 15 квітня 1983 року. У 2013 році здобув освіту у Львівській національній академії мистецтв і згодом вступив до Гданської академії мистецтв у Польщі.
У 2012 році посів I місце у конкурсі студентських скульптур “Alliance Française”, присвячених Бальзаку, у 2014 році – II місце у конкурсі проєктів пам’ятника Небесній сотні. Впродовж 2014-2015 Володимир працював над проєктом “Завтра” і у 2015 році посів I місце у конкурсі “Стіна пам’яті Небесної Сотні”. У 2019-му митець здобув I місце у нонкурсі на проєкт пам’ятника С. Пушику.
8 червня 2022 року одному з наших журналістів випала нагода поспілкуватися з паном Володимиром, який поділився своїм баченням розвитку українського мистецтва та думками щодо впливу війни на власну творчість і тематику робіт.
SaveCultureUA: Вже триває четвертий місяць повномасштабного російського вторгнення до України, тож у всіх людей докорінно змінилося життя. Як Ви переживали особисту адаптацію та зміни в щоденному ритмі? Як війна вплинула на Вашу творчість?
В. С.: Склалося так, що я не пішов у перші дні добровольцем, бо вся сім’я захворіла на COVID-19. Поки одужали, то вже й не брали на фронт без досвіду. У мене двоє маленьких дітей, і я не зміг їх залишити через хворобу в перші дні війни, хоча й рвався, напевно, як і більшість.
Спочатку був шок, бо все, що ти робиш, в один момент стає непотрібним. Зараз теж присутні такі думки, але я намагаюся їх закривати тим, що я хоч трохи підтримую економіку: дороблюю замовлення, мені платять, певну кількість грошей я віддаю на допомогу людям, підтримую ЗСУ, купую продукти тощо. Зрештою, як кажуть, хто прямо не воює, хоч якось, але допомагає.
Зараз немає того сильного відчуття яке було до війни, що я скульптор, розвиваю культуру своєї країни та роблю високомистецькі речі. Загалом, у кризовому стані, коли на першому місці стоять найнеобхідніші речі та базові цінності, з’являється розуміння, що все, що я роблю, правду кажучи, вже не потрібне, оскільки зараз можна банально розвантажувати гуманітарку або робити щось актуальне для країни, а не ходити в майстерню і вдавати, ніби нічого не сталося. Який сенс, якщо завтра прилетить ракета, і не буде тієї майстерні? Хоча, здебільшого це залежить від людини та її сприйняття цієї ситуації. У мене є друзі, які наперекір війні кожен день працюють. Я зараз також почав творити трохи більше.
На мою думку, для продовження творчості потрібно бути більше митцем, ніж громадянином. Я все ж таки, напевно, більше громадянин – мені важко зануритися у мистецтво, коли таке відбувається. Звісно, емоції свої я трішки виплескую: почав малювати, бо скульптура – це вічна річ, з нею за актуальними темами неможливо встигнути. Коли її завершиш, то все вже зміниться. Щойно прийшла гостра фаза війни, я почав більше цінувати актуальне мистецтво, бо для скульптури воно зовсім не потрібне, скульптурі не потрібні актуальні тенденції. В цьому і є її сенс: щоб в будь-який період життя вона відчувалася по-іншому, щоб кожен трактував по-своєму. За рік вона буде вже інакше сприйматися, за п’ять років кардинально змінить сенс, з сто років стане чимось більшим, але вона не втратить своєї сили. Я завжди з такої позиції намагався підходити до мистецтва, але в цьому випадку, як я зазначав, актуальне мистецтво виграє: тобто зараз важливо підкреслювати дійсність та акцентувати на ситуації. Саме тому я теж зробив декілька малюнків, щоб викласти свої почуття в цей момент.
SaveCultureUA: Що Вас раніше надихало на творчість? У чому проявляється муза під час війни? Зараз Ви займаєтеся новими проєктами?
В. С.: Я створюю роботи під впливом того, що наболіло, через вплив вражень від війни. Нещодавно я зробив дві скульптури, кілька рисунків, але все це доволі “підвішене”. Загалом, постійно порушується питання: вкласти гроші в матеріал для роботи чи краще пожертвувати на допомогу ЗСУ? Частіше обираю другий варіант.
SaveCultureUA: Кажуть, що російська культура має великий вплив на українців та на саму війну. Це дійсно так? Чи варто нам повністю відмовитися від російської культури?
В. С.: Я думаю, що російська культура має дуже великий вплив на Україну: починаючи з того, що діти дивляться та слухають, закінчуючи філософськими книгами. Саме тому я вважаю, що потрібно відмовлятися від неї. Вони (росіяни) все одно будуть насаджувати свою політику через культуру, оскільки їхня держава централізована та авторитарна: для росіян культура – це інструмент політики.
SaveCultureUA: Які теми слід висвітлювати письменникам сьогодні: трагічні та журливі, чи підбадьорливі та життєрадісні?
В. С.: Я думаю кожен повинен вирішувати це самостійно. Оскільки я займаюся монументальною скульптурою, звичайно, я буду працювати з травмою та болем війни. Я сподіваюся, що теми зміняться, щойно настане перемога, на яку ми всі з нетерпінням чекаємо. Отож, слід створювати речі, які об’єднуватимуть людей, які не даватимуть все це забути, які підкреслюватимуть нашу незламність.
SaveCultureUA: Який вигляд матиме майбутнє української культури після війни?
В. С.: Важко судити. Я думаю, якість все одно буде на першому плані, бо якість завжди була і буде популярна. Я сподіваюся, що наша культура займе достатньо вагому нішу у світі, відмінну від тієї, яка була до війни. Оскільки ми змінюємо себе як народ, культура вдосконалюється відповідно.
SaveCultureUA: Чи маєте Ви знайомих у лавах Збройних Сил України? Поділіться, будь ласка, історіями цих людей.
В. С.: У мене є знайомі в ЗСУ, і один з них – художник Василь Стефанишин. Щойно війна розгорнулася, він пішов добровольцем, хоча у нього не було жодного досвіду в цій сфері – до війни він викладав у художній школі в Івано-Франківську. Інший знайомий – скульптор. Він також зараз на передовій, колись він служив в АТО.
Третій хлопець – мій дуже хороший друг. Він спецпризначенець і теж певний час перебував в АТО. Взагалі, він ходить в тури в гори та має безліч цікавих хобі. Оскільки він і раніше був у спецпідрозділі, його мобілізували ще в перші дні.
SaveCultureUA: Як Ви ставитеся до громадянської позиції деяких українців, котрі вони свідомо спілкуються російською мовою і не бажають цього змінювати?
В. С.: Я вважаю, що ця війна вже повинна була змінити кожного російськомовного громадянина України. Беручи до прикладу моє оточення, у мене є знайомі з Києва, Дніпра та інших регіонів, де відсоток україномовного населення дуже малий. Зараз вони перейшли на українську, принаймні у соціальних мережах, хоча раніше вони такого не робили.
Кореспондентка: Марія Подолець
Редакторка: Ольга Науменко