Микола Якимечко: “Рівень нашої культури дуже високий, це – наш скарб”

Микола Якимечко – український митець, котрий працює у галузі станкового і монументального малярства та графіки. З 1988-го року учасник обласних, всеукраїнських і міжнародних виставок.

Микола Богданович народився 9 травня 1963 року в Івано-Франківську, у 1986 році закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. З 2004 року викладає мистецькі дисципліни на кафедрі образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. З 2013 по 2018 рік очолював правління Івано-Франківської обласної організації Національної Спілки художників України та вже майже 30 років є членом НСХУ. До найвідоміших робіт митця належать цикли творів “Освячені джерела”, “Поцілунок часу”, “Бронзовий вік”, “Таємна вечеря”, “Прочани” та “Юрій змієборець”.

22 травня один з наших кореспондентів мав нагоду поспілкуватися з Миколою Якимечком і дізнатися його думку щодо питань, пов’язаних із розвитком та станом української культури й мистецтва.

SaveCultureUA: “Що в собі несе російська культура та який вплив на війну в Україні вона має?”

Микола Якимечко: Негативний вплив росії триває чотириста років. Це квазіутворення, жалюгідний войовничий паросток Київської Русі, який не спромігся на створення власного культурного і мистецького продукту. Натомість досяг великого успіху у привласненні чужих ідей і навіть представників мистецтва. Досить згадати киянина Казимира Малевича, полтавця Миколу Гоголя, маріупольця Архипа Куїнджі, слобожанина Іллю Рєпіна. Доходить до абсурду: пісню криворізьких повстанців Української Народної Республіки вони примудрилися поставити на службу совєцькій ідеологічній машині. Тепер її знають, як “Вставай, страна огромная”. Ми знаємо, що Росія вкрала у нас і назву, і віру, фізично знищила мільйони українців. Але багато з нас наївно сподівалися, що це в минулому. Росія – не держава: це збіговисько, яке живе брехнею. Культурна традиція тих країн, на які ступав чобіт російського “асвабадітєля”, планомірно знищувалася. “Високочола російська культура” виявилася примарою, а її представники: Чехов, Тургенєв, Толстой, Достоєвський – ширмою для антигуманної недодержави. Яка користь з культури, котра не сприяє розвитку загальнолюдських гуманістичних цінностей?

Початок бомбардування українських міст російською федерацією став завершенням штучно роздутого міфу про “велику” російську культуру. Це просто дика орда, серед якої подекуди рельєфно оприявнюються освічені люди, яких надто мало, аби щось змінити. Та й інстинкт самозбереження у них домінує над почуттям власної гідності і свободи.

SaveCultureUA: “Яких заходів варто вжити для збереження культурної спадщини під час війни?”

Микола Якимечко: Нещодавно в мережі з’явився допис директорки Інституту книги про те, що Україна в часи війни не може собі дозволити утримувати 15 тисяч бібліотек, тому їх варто скоротити втричі. Такі думки шкодять розвитку українців як інтелектуальної нації. Є речі засадничі, і вільний доступ до книги на чільному місці.

Сьогодні ми боремося не лише за свою державу, ми боремося за свою культуру. Колись, у роки Другої світової війни британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль під час наради, де обговорювалося скорочення видатків на культуру, промовив: “Якщо немає культури, навіщо ми тоді воюємо?”

Навіть у мирний час наша держава не переймалася культурою, й усі це бачили. Вона дуже довго була, м’яко кажучи, не в пріоритеті, була упослідженою. Натомість ефір заполонили низькопробні гумористичні шоу та інша попса, спостерігалось засилля російськомовної книги. За часів Ющенка в культурі відбулося незграбне намагання культурного прориву, але це тривало недовго. Наступний уряд Януковича, у якому міністри мали російські паспорти, сумлінно і агресивно працював на знищення української культури, знецінення українських героїв і фальшування історії. З огляду на це, розуміємо, скільки часу та можливостей втрачено.

Велике значення має і культура побуту, здатність українців облаштувати гідний простір навколо себе. Ми це усвідомили з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну. Бо воюємо з бидлом: у них є лише Москва та Санкт-Петербург, а все інше – Богом забуті місця. “Хто дозволив вам так гарно жити?” – обурюється росіянин, який воює в Україні і бачить, що люди в селах мають в своїх будинках санвузли і асфальтовані вулиці. Не дає спокою і російський мат, який міцно вкорінився в українське повсякдення. Це винахід малокультурного російського населення, то чи не варто чинити спротив такому ганебному явищу?

Я сподіваюся, що після війни в державі, нарешті, знайдуться кошти на фінансування культури, а у чиновників відкриються шлюзи свідомості. І ми зрозуміємо, що треба повертатися до витоків української культури, бо саме там наше коріння, наше сьогодення і наше майбутнє. Шукаймо натхнення в народному мистецтві, традиціях, природі, як це робили найвидатніші творці сучасної цивілізації.

SaveCultureUA: “Які поради Ви хотіли б дати іншим митцям?”

Микола Якимечко: Раджу дивитися на світ відкритими очима, за можливості подорожувати, відвідувати музеї, галереї, культурно-історичні комплекси. Лише спираючись на попередній авторитетний досвід, можна випрацювати здатність генерувати оригінальні ідеї. Зараз, як і завжди, на це великий попит, бо добрих художників у всі часи не було багато.

Я не вірю в натхнення: це вигадка лінивих людей. Я вірю в покликання та освіту: усе життя слід вчитися, думати і багато працювати. Як каже Святе Письмо, не використовувати свій талант – це гріх, а від себе додам, що називати себе художником, якщо ти просто перемальовуєш фотографії, – це профанація.

Я 18 років викладаю в університеті та можу сказати, що сучасним студентам бракує правильної мотивації. Комусь потрібен диплом, хтось марить успіхом, богемним життям і заробітками. Я ж пропоную слухати струни власної душі, займатися улюбленою справою, не думаючи про гроші і не намагаючись сподобатися. Це зовсім не означає, що художник має бути жебраком, бо творчість Пабло Пікассо, Марка Шаґала, Сальвадора Далі доводить протилежне.

Те, що ми вживаємо в їжу, йде від землі, а творче завжди надходить з неба. Для справжнього художника важливо не тільки вміти з точністю відображати довкілля, а й створювати переконливі образи, де мислення є передумовою втілення ідеї в матеріалі.

SaveCultureUA: “Чи варто повністю відмовитися від російської культури та митців?”

МиколаЯкимечко:Звичайно. Потрібно припинити шукати “хароших русскіх” і носитися з Булгаковим чи Пушкіним, як з писаною торбою. Натомість зосередитися на вивченні цілого пласта української культури, про яку ми дуже мало знаємо, бо вона та її творці десятиліттями перебували під забороною.

А ще почнімо вивчати літературу і мистецтво інших країн, здобутки яких пройшли повз українців, бо були витіснені агресивною експансією так званої російської культури.

Якщо ж дивитися через призму вторгнення, то російської культури просто не існує. Культура – це духовний вишкіл, це школа, яка має плекати особистість з високими моральними якостями, а росіяни показали себе як мародери, ґвалтівники та виродки. Їх культура не виконала свого завдання, тому вона мертва, не здатна нічого навчити”.

SaveCultureUA: “Яким чином війна вплинула на Ваше життя та творчість?”

Микола Якимечко: “Зараз я небагато творю: основний час я присвячую викладанню в університеті. Попри це, можу запевнити, що війна постійно тримає в тонусі, розумію, що потрібно усіма силами підтримувати українських захисників. Викладачі мистецьких дисциплін Інституту мистецтв ПНУ імені Василя Стефаника організували пошиття спальників для військових, тож я долучився до цього процесу. Технічні кравецькі завдання, які мені довелося опанувати, зізнаюсь, приносили не менше задоволення, аніж творча праця, адже кожен із нас розумів її важливість.

Перебуваючи на відносно мирній території, кожен з нас має усвідомити, що це також тил, і він має бути максимально ефективним.

Ми – нація, яку неможливо перемогти. Це не вдалося російській імперії впродовж століть, не вдасться і зараз. В єдності наша сила.

Мистецтво під час війни – це також зброя. Яскравий приклад – творчість Ніла Хасевича в лавах УПА. Побратими носили художника з інвалідністю на руках десятки кілометрів, бо розуміли, що його графіка нищить ворога не гірше гармат.

SaveCultureUA: “Ви маєте знайомих у лавах Збройних Сил України?”

Микола Якимечко: Так, їх немало і серед мистецької спільноти. Випускник нашої кафедри, викладач Івано-Франківської державної дитячої художньої школи Василь Стефанишин боронить територіальну цілісність України на її східних кордонах. Днями отримав фото з передової від ще одного мого дипломника Івана Бомажного з села Тисів, що на Долинщині.

Великодній ранок 24 квітня 2022 року став трагічним для сім’ї нашої студентки Ольги В’язовченко. Її батько, офіцер ЗСУ Олег В’язовченко загинув у боях під Волновахою.

SaveCultureUA: “Який вигляд матиме майбутнє української культури після війни?”

Микола Якимечко: Добра освіта, професійні викладачі, мотивована молодь – запорука успіху на культурній ниві. Нам слід прибрати пройдисвітів, корупціонерів, самозванців з усіх сфер нашого життя. Реформи, необхідні для європейської інтеграції України, повинні відбуватися не на словах, а наповнитися відповідним змістом.

Ставку треба робити на молодь. Зараз дуже потрібні вчителі-професіонали, оскільки, щоб ділитися знаннями, їх потрібно мати.

SaveCultureUA: “На якій стадії розвитку сьогодні перебуває українська культура?”

Микола Якимечко: “Це складно визначити. В Європі майже не залишилося мистецьких шкіл, але все ще є першокласні художники. Наша перевага в тому, що в Україні досі функціонують академічні школи, які відчиняють свої двері для студентів. Адже тільки ґрунтовна академічна освіта є основою в пошуках індивідуальної образотворчої самобутності.

Спираючись на власний досвід, можу стверджувати, що слід допомагати талановитим митцям, бо бездарність проб’ється самостійно, особливо за наявності грошей.

Якщо ви в пошуках орієнтирів, то ними безперечно є Олександр Архипенко, Михайло Бойчук, Олександр Івахненко, Олександр Бородай, Іван-Валентин Задорожний, Віктор Гонтарів, Микола Стороженко, – усі вони – це окремий мистецький космос.

Молоді варто вчитися віртуозності мислення, бо всі щойно зазначені художники – справжні професіонали, які поєднують у собі високий рівень майстерності та українську ментальність. Беручи до уваги ці імена, я можу впевнено сказати, що рівень нашої культури дуже високий, це – наш скарб. Залишилося лише позбутися лихварів та пройдисвітів у сфері мистецтва, бюрократів і статистів у сфері освіти, тоді наша культура розвиватиметься без перешкод і вийде на новий якісний рівень.

Кореспондент: Ярослав Якимов

Редактор: Ольга Науменко