Андрій Блудов
Блудов Андрій Валентинович – український митець, живописець. Народився 17 березня 1962 року у місті Уссурійськ колишнього СРСР (тепер – РФ).
Член Національної спілки художників України (1990), член Всеукраїнської творчої спілки БЖ-АРТ (1993), Заслужений діяч мистецтв України (2018). Закінчив Київський державний художній інститут (1990).
О. Денисова вважає найвидатнішим проєктом А. Блудова «Голоси». Вона звертає увагу на витворений художником образ, де людина створює і наповнює ту стрічку, яку перемотуватиме перед смертю. Однак, плівка та фотографія аж ніяк не намагаються стати «протезом» пам’яті.
26 травня 2022 року один з наших інтерв’юерів мав змогу поспілкуватися з паном Андрієм та почути його думки стосовно наболілих питань про стан культури України у воєнний час, про вплив Росії на неї, а також про способи збереження духовної складової нашого народу.
SaveCultureUA: Що в собі несе російська культура та який вплив на війну в Україні вона має?
А. Б.: Я думаю, що російська культура нічим не відрізняється від всіх інших, окрім того, що за нею стоїть агресія і терор. Звісно, в Україні вона сприймається неоднозначно. Ми починаємо свідомо закриватись від усього російського, прибирати всі пам’ятки культури, відмовлятися від російської мови, змінювати назви вулиць – це така захисна емоційна реакція, яку можна зрозуміти, адже зараз воєнний стан. Всі розвинуті і демократичні країни відчувають, що їхня культура дуже цікава, своєрідна. Чехов, Пушкін, Достоєвський та Лєрмонтов мають геніальні твори, але росіяни починають агресивно захищати їх, і після цього, як наслідок – війна та агресія з їхнього боку. Я пам’ятаю вислів посла Франції в Росії: «Мені дуже цікава творчість Достоєвського, але туалет у Новосибірську я ніколи не зможу забути». Тобто, мається на увазі, що побутова культура Росії відрізняється від її стану у цивілізованому світі.
SaveCultureUA: Чи варто повністю відмовитися від російської культури?
А. Б.: Я не думаю, що повністю треба відмовлятись, тому що російська культура є невід’ємною частиною світового культурного простору, але я розумію, чому люди це роблять. Це, так би мовити, захист, нормальна реакція, емоційний шок, коли всі побачили звірства в Бучі чи в Маріуполі. Я думаю, що в майбутньому російська культура повернеться, але не в такому вигляді, якою вона була раніше.
SaveCultureUA: Яких заходів варто вжити для збереження української культурної спадщини під час війни?
А. Б.: Я думаю, що нам не варто щось викреслювати чи руйнувати. Чи то російське, чи то інше іноземне. Нам треба будувати своє – це головне, на мій погляд. Я мав розмову з одним арт-менеджером із Заходу, і він казав, що ми починаємо викреслювати росіян, тому що вони зараз брудні (токсичні). Нам просто необхідно мати власну заміну. Потрібно робити нові проєкти, організовувати виставки за кордоном, працювати. Треба серйозно зайнятися цим і показувати вражаючі результати. Я вважаю, що головним зараз є максимально якісно робити свій продукт, адже у наші часи є великий попит на українське мистецтво.
Кожен мій ранок починається з того, що на мою електронну пошту надходять запрошення на аукціони, спільні виставки і творчі заходи. Мій проєкт «Голоси» зараз набув значної популярності, він потрібен світу. Сьогодні ми всі повинні вкладати максимальну енергію та час у наш культурний простір.
SaveCultureUA: Скажіть, як можна виграти культурну війну з Росією?
А. Б.: Тільки завдяки підвищенню якості українського мистецтва. Треба показувати всі наші таланти, проєкти, творчі праці. Ми маємо демонструвати свої твори на всіх континентах планети. Пам’ятаєте, коли люди за кордоном побачили усі звірства, що коять окупанти на нашій землі? Громадяни європейських, і не тільки, держав теж почали підкреслювати українське. Вони відмовляються від співпраці з російськими артистами, блокують їхню діяльність на територіях своїх країн. Нам треба використовувати цю можливість, щоб показати світові розмаїття та багатство нашої культури. Я постійно думаю про те, як можна зробити мої нові твори якісніше, як розвивати далі мій проєкт «Голоси», щоб це все сприймалося цікавіше та було модернізованим.
SaveCultureUA: Як ви вважаєте, чи митцям варто зараз зображувати трагічне, зруйноване?
А. Б.: Я думаю, що так. Творчість потребує експресії, може, навіть специфічної мови. Не «що», а «як» – ось головне. Тобто, спочатку треба знайти підтекст, щоб показати експонат не прямолінійно, а символічно. Жахи війни складно сприймати, а тим більше важко їх ілюструвати. Митці мають шукати інструменти для того, щоб образно передавати події, з якими віч-на-віч стикнувся наш народ.
SaveCultureUA: Як на вашу творчість вплинула війна?
А. Б.: Війна вплинула на все моє життя в цілому. Припинилися всі виставки, змінилися всі плани. Я хотів створити два проєкти весною. Мала відбутися велика виставка, презентація мого проєкту «Голоси» в музеї Шевченка у Києві. Потім вона повинна була продовжитись в інших містах України. Війна це все призупинила, мої картини частково поїхали за кордон (деякі до США).
З приводу натхнення важко щось сказати. У мене перший місяць був психологічний ступор. Я нічого не міг писати, навіть не був у майстерні. Зараз тільки починають виникати ідеї для нових творів, деякі я вже завершую. Тобто я продовжую серію «Голоси» і додатково малюю картини на воєнну тематику. Крок за кроком починає відновлюватись жага до творчості. Ну і, взагалі, на щастя, в Києві зараз починається більш-менш нормальне життя.
SaveCultureUA: Який вигляд матиме майбутнє української культури після війни?
А. Б.: Я нещодавно розмовляв на цю тему з колегами. Ми відчуваємо, що відбудеться “вибух” української культури завдяки тому, що зараз, навіть фізично, відчувається потужна енергія, яка виникає в душах. Вона обов’язково буде віддзеркалюватися у творах. Чекаємо на зліт! Ми маємо багато зв’язків з Європою, зі Сполученими Штатами. Якщо приєднається до цього наша енергетика, то буде своєрідний ренесанс після перемоги. Усі чекають, що Україна дуже скоро розквітне, але шлях до цього важкий, і треба докладати максимум зусиль!
SaveCultureUA: Як ви вважаєте, чи вплинуло на війну те, що ми не українізували Східну Україну?
А. Б.: Я вважаю, що це була помилка культурної політики нашого уряду. Варто було нарощувати культурні зв’язки, проводити на Сході багато виставок західноукраїнських художників. Політики були зайняті виборами, економічними питаннями, власними гаманцями… Нікого українізація Сходу не турбувала – і ось результат. Треба було більше об’єднувати народ усієї України завдяки внутрішньому туризму, спільним проєктам та багатьма іншими способами, які потребують державного та спонсорського фінансування.
Кореспондентка: Кокошко Поліна
Редакторка: Кладова Богдана