Валерій Шкарупа

митці у вирі війни

10 Липня, 2022

Валерій Шкарупа – український художник. Працює в галузі живопису, графіки та кераміки. Народився в 1950 в Сумах. Навчався в Московському інституті реставрації (ВНДІР). Автор ідеї й куратор міжнародних проєктів «Раку-кераміка» (з 1993-го) та міжнародних симпозіумів ленд-арту (2000-2002). Із 1997-го – член Всеукраїнського творчого об’єднання «БЖ-арт».

Нещодавно один із наших кореспондентів мав нагоду поспілкуватися з паном Валерієм і почути його думки з приводу наболілих питань для кожного українця. Він також дав декілька порад іншим митцям і розповів про те, як на нього вплинула війна.

SaveCultureUA: Що в собі несе російська культура та який вплив вона має на війну в Україні?

В. Ш.: Неможна однозначно дати відповідь на питання, як російська культура впливає на війну в Україні. Культура – інтернаціональна, вона не може «впливати». На мою думку, це свідомий вибір кожної людини, чи варто щось блокувати для себе, чи щось залишати у своєму інформаційному полі.

SaveCultureUA: Чи варто нам повністю відмовитися від російської культури?

В. Ш.: А відмовлятися від азербайджанської чи грузинської культури? Так само і з російською. На мою думку, класика є класикою, котра розвиває будь-які покоління, але від «попси», яку пропагує Росія, звісно потрібно відмовлятись. Однак усе інше – це культурний простір, який, мов озоновий шар, охоплює історію кожного з нас.

Від світової, зокрема і російської, культури не потрібно відмовлятись. Я вважаю, що питання культури завжди повинно бути аполітичним. Як кажуть, «пушки стріляють – люди мовчать», але це тільки моє ставлення. Я однозначно проти «попси», яка стільки років засмічує голови.

SaveCultureUA: Що, на вашу думку, варто робити українцям для збереження нашої культурної спадщини під час війни?

В. Ш.: Мені здається, що культура важить більше, ніж усі інші складові держави і її народу. Вона захищає мову та історичний спадок, який дістався нам від предків. Багато моїх друзів, які виїхали за кордон, роблять значну роботу для розвитку та поширення здобутків нашої культури в інших країнах світу. Микола Журавель, Владислав Шерешевський, Олексій Малих – всі вони працюють, роблять виставки на різних міжнародних платформах. Олексій Малих представляє Україну в Польщі, Сергій Гай – в США, Андрій Блудов виставляє свої роботи в багатьох країнах, зокрема Швейцарії, Бельгії та Австрії. Їхні імена прозвучали на весь світ. Автентичність та культурність – це найголовніше. Якщо є національна спадщина – є і народ, і нація. Немає цього – тоді відсутній стрижень, який би тримав ідентичність кожного окремого етносу і народу. У Росії немає цього, вона все тільки краде, як в свій час це робила Золота Орда. У них немає культури, але в них є комісари, які за брудні гроші пропагують так звану «Азовську культуру», яка є таким самим символом Росії, як самовар. Ми повинні зараз в усьому світові представляти свої таланти, своїх митців. Це допоможе нам і в збереженні культури, і в її подальшому розвиткові. Цей процес демонстрації потребує державних та спонсорських капіталовкладень. Не потрібно шкодувати їх, якщо проблема стосується життєво важливих для держави сфер. Я б сказав, цитуючи Черчілля, якщо не захищати культуру, то навіщо воювати?

SaveCultureUA: Які поради Ви б дали українським митцям?

В. Ш.: Усі митці мають працювати. У нас хороші художники, дуже багато талановитої молоді. На жаль, наша країна завжди приділяла недостатньо уваги і розвитку молодих митців, і підтримці вже досвідчених талантів. Наприклад, Німеччина, надає гранти талановитим артистам, пропонує програми для творчого розвитку, отже, для самих митців це абсолютно доступно. Це не ті кошти, котрі витрачаються на еліту, яка нічого не робить. Я хочу порадити державі виділяти більше ресурсів для розвитку мистецтва. Чомусь у нас держава окремо від людей, і люди окремо від неї. Однак має бути діаметрально протилежне.

SaveCultureUA: Як війна вплинула на ваше життя та творчість?

В. Ш.: Зараз дуже складно. Я два місяці був в окупації, і це був великий удар по психіці. Тоді на Сумщині не було ЗСУ, а моє місто знаходиться в кількох десятках кілометрів від кордону. Хочу сказати, що ми абсолютно беззахисні. Якби не тероборона, я не знаю, що б з нами було…

Я продовжую писати картини, все накопичується, бажання малювати не пропало. Але ще в двадцятих числах лютого на полотнах передалося моє передчуття, що нас очікує щось страшне та болісне. Війна зовсім не є музою, вона не може надихати до творчості. Це горе, яке вже не першим колом історії повторюється.