• 38 099 059 10 31
  • savecultureua@gmail.com
  • Lviv, Ukraine
митці у вирі війни
Ігор Бондаренко

Ігор Бондаренко

Ігор Бондаренко — український митець з Києва. Працює переважно з фотографією. 

«Мистецтво для мене — це своєрідне упорядкування реальності, а також моє самовиявлення у світі. Отже, мої роботи зосереджені переважно на питаннях відображення світу, часу, пам’яті, реальності та істини» — з біо митця.

Твори Ігоря Бондаренка були виставлені в українських і закордонних галереях.

Фіналіст і посів третє місце на Documentary Family Awards 2020 (США). У 2021 році увійшов до шортлиста The Royal Photographic Society (Великобританія). 

– Як повномасштабна війна ввійшла в твоє життя?

Запам’яталося перше враження. Ранком 24 лютого ми прокинулись з дружиною о пів на шосту від звуків потужних вибухів. Ще було темно, і діти спали. Зі стрічки новин ми дізналися про те, що й інші міста нашої країни зазнають ракетних ударів, а через кордон переходять російські колони.

Передчуття війни було декілька місяців. Недивлячись на таку очікуваність, я відчував певну емоційну німоту. Але все ж таки вдалося взяти себе в руки та почати робити якісь потрібні в ту мить речі, майже на автоматі.

Звичайно, перший шок тривав не один день і тиждень. І ,вочевидь, ми вже ніколи не будемо такими, якими були до цього лютневого ранку. 

– Чи відчуваєш у собі здатність до творчої роботи в таких умовах?

Війна триває вже вісім років і після того, що відбулось, працювати важко, але ж роботи, створені в цей жахливий час, будуть максимально глибокими. Навіть, якщо вони створюватимуться не про війну, вони все одно будуть про війну.

– На твою думку, яку роль в розв’язанні російсько-української війни зіграла російська культура та чому?

Якось в розмові в майстерні Олега Тістола він цікаво висловився про московську культуру як про щось нікчемне: «вона або прославляє кремль, або його лає.., але однаково це про той же кремль». Тістол використовує щодо цього явища термін «карго-культура». 

Тобто ця культура не є рефлексією на сучасність і не включена в глобальні процеси та діалог, а має лише ознаки культури. Вона здебільшого використовується як інструмент пропаганди, яка, безумовно, зіграла ключову роль у розв’язанні цього злочину проти України, Європи та людства загалом. 

Але, як на мене, сьогодні цікаво було б перефразувати питання на: «як вплинула розв’язана російсько-українська війна на російську культуру?» Світ активно застосував щодо неї свою власну спецоперацію під кодовою назвою “cancel culture”. 

– Що зараз можна та треба робити для збереження національної культурної спадщини і підтримки мистецької спільноти?

Усе можливе і неможливе. Адже метою дикунської навали є саме знищення української культури, яка робить нас унікальною європейською нацією з дуже давньою багатою історією. Саме наша культурна спадщина є тим викривачем фейкової тези про те, що Україна є, нібито, частиною «великої росії». 

Надважливо те, що сьогодні робиться силами людей, волонтерів, інституцій — від збереження чинних фондів та обгортання пам’ятників до переховування робіт сучасних митців з їх майстерень та домівок. Важливо також голосно говорити у світі про небезпеку для українських пам’яток, котрі знаходяться під захистом ЮНЕСКО та є перлинами Західної цивілізації, але сьогодні опинились під загрозою російських бомбардувань та ракетних обстрілів.

Як нещодавно написав The Washington Post, “…виживання великої кількості українського мистецтва залежатиме від того, де впадуть бомби”.

Щодо підтримки мистецької спільноти, то зараз робиться багато, як всередині країни, так і за ініціативою закордонних друзів. Це як адресні фінансові допомоги митцям, які лишаються в Україні, так і програми, резиденції для тих, хто тимчасово виїхав за межі країни. Проведення виставок українських митців закордоном, популяризація українського мистецтва, благодійні аукціони. 

Я зараз теж знаходжусь в тісному контакті з європейськими та американськими інституціями щодо участі в таких проєктах.

Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку на знак солідарності відкрив виставку з роботами митців, які народилися в Україні. Одночасно МоМА відкрив проект Notes from the Ground з відеороботами сучасних українських художників, які були створені в проміжок часу між Революцією Гідності 2014 року та цьогорічним російським повномасштабним вторгненням. 

Це, безперечно, підтримує Україну та демонструє позицію світової спільноти. 

– Якою ти бачиш культуру України після Перемоги? 

Вважаю що вона буде дуже актуальною у світі. Україна стала новим символом боротьби за демократичні цінності та свободу. Впродовж історії свобода завжди була для нашого народу його основою. І сьогодні цей «бій Давида та Голіафа» є радше боротьбою цивілізаційної культури та дикунства. 

Гадаю, що після Перемоги культурне середовище буде конкурентним і поліфонічним. Воно приречене на розвиток, адже маємо величезний потенціал. 

– В якому напрямку розвиватиметься сучасне українське мистецтво/література/театр тощо? 

Думаю, що розвиватиметься у напрямку свободи. Адже, коли нація сплачує неймовірну ціну за цю свободу, то це не може не відобразитися в мистецтві. Сміливість і спроможність виходити за рамки робить його цікавим.

Гадаю, що воно досягне нових рівнів самоусвідомлення і просунеться в бік подальшої інтеграції в глобальні мистецькі процеси та взаємодію.

– Що можуть сьогодні та після Перемоги робити діячі культури та мистецтва на культурно-мистецькому та інформаційному фронтах?

Кожна особиста дія чи жест, що наближає Україну до Перемоги, — важливі. Це може бути багато речей: створення робіт, продаж їх на іноземних майданчиках (зараз особливо актуальним є NFT), переказ коштів благодійним фондам, волонтерство, робота в соціальних мережах, піклування про своїх близьких. Гадаю, що кожен сам знає, що йому робити, і це робить. Перемога буде за нами, бо з нами — правда і Бог.

Інтерв’ю взяв Роберт Довганич

Переклав Діонисій Виноградів

0

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.